Батьківський лекторій

КОРИСНІ ПОРАДИ ПСИХОЛОГА — БАТЬКАМ

1. Якщо ви бажаєте здоров'я своїм дітям, необхідно побудувати весь побут у сім'ї за принципами здорового способу життя:

а) живіть у певному режиму праці, відпочинку, харчування, а саме: своєчасно лягайте спати, харчуйтеся;

б) починайте день із посмішки та фіззарядки;

в) облиште курити, вживати алкоголь у присутності дитини;

г) залишайте за порогом дому роздратованість цінами, урядом, керівниками і підлеглими, невдачами і поганим самопочуттям, адже все це непомітно передається членам вашої родини. Відбувається поступове накопичення стресової енергії, що виснажує нервову систему, порушує роботу всіх систем організму, знижує його захисні функції;

д) не ставайте рабами телевізора, особливо у вихідні. Знаходьте час для спілкування з природою. Це допоможе відновити нервову енергію, підвищити імунітет. Пам'ятайте, що вигляд хворобливої людини пробиває біоенергетичний та психологічний захист інших;

е) дуже добре, якщо ви захоплюєтеся спортом — це допоможе залучити до здорового способу життя і дитину;

ж) пам'ятайте, що всі ваші звички — це не більше ніж стереотипи, що створюють оманливе відчуття комфорту. Ваші нові звички, для набуття яких потрібні вольові зусилля, принесуть вам і вашим дітям щастя повнокровного, здорового життя, подарують комплекс нових відчуттів.

2. Якщо ви бажаєте бачити вашу дитину працьовитою (лише це дає змогу реалізувати себе в житті й претендувати на успіх), то:

а) ніколи не позбавляйте своїх дітей участі у сімейній праці. Це не тільки виховує навички, а й формує звичку робити щось у сім'ї та для сім'ї;

б) ніколи не говоріть погано про наслідки діяльності дитини, прогнозуйте результат. Страх невдачі не повинен обмежувати творчість та ініціативу;

в) ніколи не виносьте «сміття з хати»;

г) не поділяйте працю в сім'ї на «жіночу» і «чоловічу» — у цьому запорука виховання почуття обов'язку стосовно будь-якої праці, необхідність якої висуває життя.

3. Якщо ви хочете бачити своїх дітей здатними збудувати міцну сім'ю, бути щасливим у ній, подарувати вам удячних і культурних онуків, то:

а) будьте витриманими та спокійними у родинному колі, зберігайте доброзичливий, інтелігентний тон спілкування;

б) приділяйте своїм дітям максимум уваги у вільний від роботи час, співпереживайте разом із ними, створюйте атмосферу абсолютної єдності інтересів у сім'ї;

в) з підкресленою повагою ставтеся до дружини (чоловіка), постійно підносячи в очах своїх дітей культ жінки, матері (батька — глави сім'ї, добувача). Уникайте суперечок, конфліктів, скандалів, навіть критики в присутності дітей;

г) обов'язково проводьте сімейні свята — це психологічне обґрунтування сім'ї як джерела єдності й радості!

4. Якщо ви хочете бачити своїх дітей культурно розвиненими особистостями, то:

а) не шкодуйте часу, коштів для спільного культурного відпочинку зі своїми дітьми. Людина багата насамперед у своїй емоційній сфері. Не збіднюйте життя обмеженням матеріальних та фізіологічних потреб, адже життя дається лише один раз;

б) знаходьте час читати самі й залучайте до книжкової премудрості дітей. Діліться враженнями з дітьми;

в) цікавтесь успіхами дитини в образотворчому мистецтві, хореографії, співах;

г) добре було б, якби у дитини з'явилося хобі. Дуже добре, якщо захоплення дитини успадковане від батьків, тоді ваш син або донька — назавжди ваш друг і спільник, а ви для них — високий авторитет.

5. Якщо ви НЕ бажаєте бачити своїх дітей безпринципними, то: в жодному разі не дозволяйте собі займатися в присутності ваших дітей плітками, критиканством на адресу своїх родичів, знайомих, клієнтів, учителів. У дитини виникає підсвідоме, а тому неймовірно стійке переконання, що світ складається з обдурювачів і кретинів. Нігілізм і дворушництво ввійдуть у плоть і кров ваших дітей, і цього вони ніколи не зможуть приховати та будуть позбавлені любові й підтримки оточення, адже набудуть слави неприємних людей, а зрештою — людей нещасних. Звісно, ілюзії небезпечні, однак зневіра у людях — страшніше, адже ілюзії нас іноді зраджують, а зневіра отруює життя щохвилини.

Особливо неприпустимим є викриття вчителя, який з усіма своїми недоліками намагається навчити хорошого. Якщо батьки навіюють своїй дитині недовіру до вчителя, дитина робитиме протилежні висновки навіть із того, що є правильним з усіх точок зору. 6. Якщо ви бажаєте, щоб ваша дитина зростала милосердною, приділяйте максимум уваги власним батькам, особливо, коли вони хворіють або заслабли: не залишайте їх без турботи і допомоги. Робіть це разом із дітьми. Таким чином, уся система виховання в сім'ї повинна будуватися лише за двома принципами:

1. Ваш власний стиль і поведінка мають відповідати вашому ідеалу у вихованні.

2. Відповідно до вашого ідеалу ви повинні забезпечити такі умови, за яких різні види корисної діяльності поступово сформують особистість із вашої дитини. 

Вчити дитину вчитися

(Збори-лекцiя

для батьків)

1. Що означає вміти вчитися.

2. Характеристика найважливiших умінь, якi входять у дане поняття.

3. Опосередкований шлях формування умiння вчитися.

В.О.Сухомлинський пiдкреслював, що головне завдання початкових класiв полягає в тому, щоб навчити дитину вчитися, сформувати інструмент, без якого вона стає невстигаючою, нездiбною. Цим iнструментом, на думку відомого вченого, є п’ять умiнь: вмiння спостерiгати; думати; висловлювати думку про те, що бачу, роблю, думаю, спостерiгаю; читати; писати.

"Хiба школяр не вмiє вчитися? — дивуються деякi бiтьки. — Адже дитина ходить у школу, готує уроки. Невже цього недостатньо?” Виявляється, що так. Невмiння вчитися найчастiше є причиною того, що дiти вчаться нижче своїх можливостей або досягають певних результатiв цiною надмiрних зусиль.

Щоб сформувати в учнiв умiння вчитися, рацiонально оволодiвати знаннями, важливо виробити в них цiлий комплекс рiзноманiтних органiзацiйних та iнтелектуальних умiнь, якi забезпечують самостiйнiсть у навчаннi. Яка участь батькiв у даному процесi? На думку О.Я.Савченко, сiм’я може зробити дуже багато: привчати дiтей до виконання режиму дня, виховувати органiзованiсть, озброювати рацiональними способами запам’ятовування, розвивати мислення, спостережливiсть i обов’язково — прагнення до самостiйної працi.

Охарактеризуємо деякi з видiлених напрямiв.

Як ми уже пiдкреслювали, успiшне навчання молодших школярiв тiсно пов’язане з організацією їх робочого мiсця. Дитина повинна вмiти вiдiбрати все необхiдне для заняття, правильно розташувати навчальне приладдя на столi, пiдтримувати порядок на робочому мiсцi протягом виконання домашнiх завдань. Це допомагає уникнути побiчних подразникiв, зосередитися, мобiлiзувати всi сили на роботу.

Щоб навчити дитину вчитися, важливо сформувати в неї умiння планувати майбутню дiяльність, тобто визначати мету роботи, вiдбирати необхiднi прийоми й виконання, встановлювати їх послiдовнiсть, здiйснювати контроль за ходом роботи згiдно з накресленим планом. Варто виробити в учнiв узагальнений пiдхiд до виконання будь-якого завдання: спочатку треба подумати, а потiм виконувати. Привчайте дитину мiркувати так: з чого почнеш роботу, що зробиш потiм, чим закiнчиш, як перевiриш. Не скупiться на похвалу, заохочуйте найменшi прояви самостiйностi: "Ти чiтко спланувала свою роботу, працювала за планом, нiчого не пропустила, тому i виконала завдання правильно. Я рада за тебе.”

Якщо на перших порах дитинi важко передбачати послiдовнiсть виконання роботи, батьки з успiхом можуть використовувати прийом "роби, як я” ("Якби я це робила, — каже мама, — я б спочатку ...").

Щоб скласти план твору, учень повинен: уважно прочитати текст, подiлити його на логiчно завершенi частини, до кожної частини пiдiбрати заголовок, чiтко та стисло його сформулювати i записати. Слiд пам’ятати, що цим складним умiнням дiти оволодiвають поступово. Спочатку вони вчаться вiдповiдати на запитання щодо прочитаного, дiлити текст на частини, визначати (з допомогою вчителя) головну думку. І лише в 4 класi молодшi школярi оволодiвають умiнням членувати текст на логiчно закiнченi уривки, складати план, проводити спостереження за змiстом i логiкою абзацiв. Центральна ланка у складаннi плану — вмiти визначити головну думку твору.

Таким чином, ми видiлили наступне умiння, яке необхiдне для того, щоб навчити дитину вчитися — вмiння визначати головнi i другоряднi ознаки. У процесi навчання школярi дiзнаються, що всi ознаки, якi притаманнi даному предмету, подiляються на головні i другоряднi. Головнi - це ті, якi завжди належать предмету, без яких вiн не може iснувати. Другоряднi ознаки в одному випадку можуть належати даному об’єкту, а в iншому — нi. Так, наприклад, головна ознака м’яча — кругла форма. Оскiльки вiн може бути великим i маленьким, червоного або синього кольору, то розмiр i колiр м’яча - ознаки другоряднi. Пограйте з дитиною у гру "Хто бiльше?”. Виберiть якийсь предмет (наприклад, снiг) i постарайтеся видiлити якнайбiльше властивостей (холодний, блискучий, бiлий, м’який, iскристий, раннiй, глибокий, дрiбний, несподiваний тощо). Якi серед цих ознак головнi? Чому? Помiркуйте разом.

З початкових класiв дитину варто привчати точно виконувати вказiвки дорослого. Адже, як правило, у процесi виконання домашнiх завдань часто виникають такi питання: «Переписувати у зошит вправу чи виписувати лише окремi слова?», «Задачу розв’язувати окремими дiями чи виразом?» та iн. Щоб цього уникнути, важливо, насамперед, навчити дитину уважно слухати вчителя, найважливiше записувати у щоденник.

Добре розвиває уважнiсть вiдомий у психологiї метод коректурної проби. Суть його ось у чому. Дитинi пропонується друкований текст. Читаючи, вона повинна закреслювати (або пiдкреслювати) певну букву (наприклад, "к”). Завдання можна урiзноманiтнити: одну букву пiдкреслювати, iншу закреслювати.

Формуванню умiння точно виконувати вказiвки дорослого сприяють "графiчнi диктанти”. Суть вправи пояснiть дитинi таким чином: "Зараз ми будемо малювати узор. Робити це потрiбно так: я буду говорити, в який бiк i на скiльки клiтинок проводити лiнiю, а ти виконуй. Кожну наступну лiнiю починай там, де закiнчилася попередня, не вiдриваючи олiвця. Наприклад, вiдрахуй чотири клiтинки зверху, двi злiва i постав крапку. Звiдти починай малювати узор: 2 клiтинки вправо, 3 — вверх, 3 вправо, 5 вниз, 1 вправо, 2 - вверх. А тепер самостiйно продовж узор.” Поступово малюнок варто ускладнювати.

Умiння вчитися включає в себе i навички умiлого користування підручником. Дитина повинна вмiти швидко знаходити тi сторiнки, на яких буде працювати. Ефективним у даному випадку є використання закладки, яка перекладається з уроку на урок на потрiбне мiсце. Поряд з цим важливо вчити дiтей знаходити за вказаним номером сторiнку у пiдручнику. Iншим орiєнтиром, за допомогою якого школяр може швидко вiдшукати потрiбний матерiал, є номер вправи чи задачi.

Основнi вимоги до роботи з навчальною книгою у початкових класах такi:

1) вмiти користуватися змiстом, тобто знати, що назви всiх оповiдань, вiршiв, байок є у змiстi, тому, щоб знайти потрiбний твiр, не треба гортати сторiнки, швидше буде знайти його назву у змiстi, а потiм, за номером сторiнки, — у книжцi;

2) користуватися пiдрядковим словником, у якому пояснюються невiдомi або маловживанi слова з читаного твору;

3) знаходити червоний рядок (початок абзацу), абзац (частину твору в промiжку мiж двома червоними рядками).

Учнi повиннi знати, що видiленi жирним шрифтом слова, визначення обов’язково треба прочитати кiлька разiв, щоб запам’ятати; на всi запитання, поданi до тексту, потрiбно дати вiдповiдь.

При заучуваннi вiршiв рекомендуємо молодшим школярам таку послiдовнiсть дiй:

1. Уважно прочитай вiрш, вдумайся у його змiст (що за чим iде).

2. Завчи перший стовпчик, потiм другий.

3. Повтори перший з другим.

4. Завчи третій стовпчик.

5. Повтори перший, другий, третiй i т.д.

6. Повтори вiрш ввечері i зранку, дотримуючись вiдповiдної інтонації. Невеличкий вiрш краще прочитати 2—3 рази весь, а потiм вiдтворювати.

Обов’язковою умовою повноцiнного навчання є формування у молодших школярiв умiння контролювати виконану роботу. Вченi стверджують, що оволодiння контрольними умiннями здiйснюється двома шляхами: вихованням потреби в самоконтролi i озброєнням дитини конкретними способами контролю.

Таким чином, спонукання дорослих: "Перевiр роботу! Ще раз перевiр!” — малоефективнi. Важливо практично ознайомити дитину з тим, як переконатися, чому вiдповiдь правильна або в чому її помилковiсть.

Молодшi школярi порiвняно легко оволодiвають способом перевiрки завдань шляхом спiвставлення зi зразком (текстом пiдручника, словником). Батькам не варто поспiшати виправляти помилку. Важливо ще раз звернути увагу дитини на зразок: "Давай зiставимо зi зразком”, "Послухай уважно, як я вимовляю це слово... ”. Щоб зосередити увагу учнiв на складних у написаннi словах, варто попередньо пiдкреслити їх олiвцем у текстi, а потiм порадити побуквено звiрити цi слова.

Пiзнiше дiти оволодiвають складнiшими способами перевiрки: спiвставляють написане з вивченими правилами; перевiряють, чи виконано все, що вимагає завдання; записують пiд диктовку з поясненням; вiдповiдають на контрольнi запитання, якi є в кiнцi теми; пiдбирають слова на певне правило.

Характерною особливiстю математичних завдань є те, що правильнiсть їх розв’язання не можна проконтролювати, спiвставляючи результат дiяльностi зi зразком. Існують спецiальнi способи перевiрки математичних завдань: повторне розв’язання того ж прикладу, виконання оберненої дiї, застосування переставної властивостi додавання, розв’язування "кругових” прикладiв.

Можна застосовувати i такi способи перевiрки прикладiв: "Перевiр правильнiсть виконання, якщо вiдомо, що сума вiдповiдей п’яти прикладiв дорiвнює 100”, "Випиши всi приклади з вiдповiддю 50 (з двоцифровими результатами, з однаковими вiдповiдями), "Перевiр себе: кожна наступна вiдповiдь повинна бути бiльшою за попередню”.

З метою перевiрки правильностi розв’язання задачi доречно запитати у малюка, про що в нiй йдеться; що вiдомо, а що потрiбно знайти; як саме знайшов невiдоме; чи впевнений у правильностi результату; як можна перевiрити. Такий пiдхiд привчає дитину осмислювати виконану роботу, засвоювати спосiб мiркування.

Навчаючи школярiв перевіряти розв’язання задач, можна користуватися такими способами: прикидка вiдповiдi або встановлення меж шуканого числа, розв’язування задачi iншим способом, складання i розв’язування оберненої задачi, встановлення вiдповідностi мiж результатом i умовою задачi.

Таким чином, ми розглянули найважливiшi умiння, якi складають основу умiння вчитися. Формуються вони не лише прямим шляхом, але й опосередкованим.

Опосередкованi засоби впливу це, насамперед, особистiсно орiєнтоване спiлкування, атмосфера доброзичливостi, радостi спiльної працi. Якщо в сім’ї склалися такi стосунки, учень не боїться висловлювати власну думку, запитувати, мiркувати.

Народна мудрiсть говорить: "Хто думає, той i розум має”. Тому частiше ставте перед своїми дiтьми запитання: "Чому ти так думаєш?”, "Як це можна довести?”, "Ти впевнений?”, "Чому ти вважаєш цей шлях правильним?” та iн. Не скупiться на похвалу, помiчайте найменшi успiхи у навчаннi: «Минулого разу ти допустив шiсть помилок у завданнi, а цього разу лише три”. "Молодець, ти вже навчився розв’язувати задачі на двi дiї”. Дитинi так потрiбна ваша підтримка!

«Позитивна самооцінка – основа життєвого успіху дитини»

Позитивна самооцінка — основа життєвого успіху дитини самооцінка, оцінка своїх можливостей і перспектив спочатку складається на основі оцінок і ставлення батьків. Надалі дитина, сама того не усвідомлюючи. діє відповідно до батьківських прогнозів. Наприклад, твердження батька: «З тебе нічого путнього не вийде!» може запрограмувати дитину на поразку в житті. Висока самооцінка сприяє особистісному зростанню, самоствердженню дитини. Занижена або завищена заважає розкриттю індивідуальності, сприяє формуванню комплексів (неповноцінності, переваги).

У сім'ях, в яких позитивно оцінюють особистість дитини, виявляють віру в її можливості, звертають увагу на досягнення, не перебільшуючи їх при цьому, поважають її думку, надають підтримку, у неї формується висока самооцінка. Рівень домагань такої дитини, те, на що вона претендує в житті, те, чого прагне досягнути, відповідає її можливостям. У майбутньому вона зможе ставити перед собою конкретні завдання і виконувати їх.

Дитина із заниженою самооцінкою зростає в сім'ї, де байдужі до неї, втручаються в її життя тоді, коли виникають проблеми, зокрема з успішністю, а зазвичай мало цікавляться заняттями і переживаннями своєї дитини. Негативно відгукуючись про дитину, акцентуючи увагу на її помилках і поразках, порівнюючи з іншими, успішними дітьми, батьки формують негативне самосприйняття. Дитина з низькою самооцінкою не претендує на багато що в житті – ні в теперішньому часі, ні в майбутньому, не ставить перед собою високої мети, оскільки не впевнена, що зможе її досягнути, постійно сумнівається у своїх можливостях, які в реальності вищі ніж вона передбачає. Вірджинія Сатир, відомий сімейний психолог; стверджувала, що всі болі людини, її проблеми і навіть злочини - все це результат низької самооцінки, яку люди не змогли ні усвідомити, ні змінити.

Завищена самооцінка формується тоді, коли дитину виховують за принципом кумира сім’ї, постійно похвалюють її, вважають винятковою,чекають від неї високих результатів, орієнтують на першість в усьому. Виростаючи, така дитина багато чекає від життя: популярності, матеріального достатку. Однак не вміє співвідносити свої можливості з вимогами ситуацій. Розраховано тільки на успіх, вона переживає невдачі як життєву трагедію.

Вплив батьків на становлення особистості дитини відбувається не тільки прямим, а й опосередкованим способом. Багато хто з психологів вважає що особистість формується шляхом навчання та ідентифікації (оточення) зі значущими людьми. У нормі дівчатка ідентифікують себе з мамою, а хлопчики – з татом. Наслідком ідентифікації є інтроекція, тобто «вбирання» в себе цінностей, установок, рис характеру когось із батьків дитина засвоює його способи поведінки, тобто починає поводитися подібним чином. Спостерігаючи за поведінкою близьких дорослих, дитина вчиться бути чуйною, альтруїстичною, чи, навпаки – агресивною, злою. Ставлення батьків до сусідів, друзів, до роботи, грошей фіксується в сфері психіки дитини, чого вона не усвідомлює, але поступово це стає її ставленням. Система цінностей і норм поведінки формується через спостереження й моделювання поведінки батьків. Однак не треба вважати, що дитина – це «чиста дошка», на якій під впливом соціуму «пишуться » характеристики особистості.

Дитина народжується з генетично заданими властивостями, що складають основу її індивідуальності. Базові властивості особистості, які називають темпераментом, обумовлюють індивідуальний спосіб реагування (поведінки) дитини, особливості її емоційної сфери.

Подібно до дерева, особистість дитини залежить від середовища свого зростання. Звичайно, діти можуть «рости» і в несприятливих умовах, бо сила життя нездоланна, але при цьому є ймовірність, що зростання їх піде «не в тому напрямі» і особистість буде дисгармонійною.

Поради Девіда Льюіса

• Я відповідаю на запитання дитини наскільки можливо терпляче й чесно. Серйозні запитання та висловлення дитини я сприймаю всерйоз.
• У нас у квартирі є дошка, на якій дитина може демонструвати свої роботи. Я не лаю дитину за безлад у кімнаті чи на столі, якщо це пов'язано з творчим заняттям і робота ще не закінчена.
• Я надав дитині кімнату чи спеціальний куточок винятково для самостійних творчих занять.
• Я показую дитині, що її люблять такою, яка вона є, а не за її досягнення.
• Я даю дитині посильну можливість у прояві турботи.
• Я допомагаю дитині будувати її плани та приймати рішення.
• Я намагаюсь показати дитині цікаві місця.
• Я допомагаю дитині поліпшити результати її роботи.
• Я допомагаю дитині нормально спілкуватися з дітьми і радий бачити їх у себе вдома.
• Я ніколи не кажу дитині, що вона гірша за інших дітей.
• Я ніколи не караю дитину приниженням.
• Я купую дитині книги, пов'язані з її інтересами.
• Я привчаю дитину мислити самостійно.
• Я регулярно читаю дитині.
• Я привчаю дитину до читання з дитинства.
• Я пробуджую фантазію й уяву дитини.
• Я уважно ставлюсь до потреб дитини.
• Я знаходжу час, щоби щодня побути з дитиною наодинці.
• Я дозволяю дитині брати участь у плануванні сімейного бюджету.
• Я ніколи не лаю дитину за невміння та помилки.
• Я хвалю дитину за навчальну ініціативу.
• Я навчаю дитину вільно спілкуватися з дорослими будь-якого віку.
• Я дозволяю дитині грати зі всяким мотлохом.
• Я спонукаю дитину вчитись вирішувати проблеми самостійно.
• У заняттях дитини я знаходжу щось, гідне похвали.
• Не існує тем, які я зовсім виключаю з обговорення з дитиною.
• Я допомагаю дитині бути особистістю.
• Я допомагаю дитині знаходити телепрограми, що заслуговують на її увагу.
• Я розвиваю в дитині позитивне сприйняття її здібностей.
• Я ніколи не відмахуюсь від невдач дитини, кажучи: «Я цього теж не вмію».
• Я заохочую в дитині максимальну незалежність від дорослих.
• Я вірю у здоровий глузд дитини та довіряю їй.

Вплив комп'ютера на дітей

Ми живемо в час небувалого злету інформаційних технологій. Ми отримуємо інформацію завжди, коли читаємо книжки, слухаємо радіо, дивимось телевізор, спілкуємося між собою. Завдяки технічному прогресу виникли нові засоби комунікації, тобто засоби спілкування, а разом з ними – і нові цінності. Першим проривом у цьому напрямку стала книга, пізніше – періодичні друковані видання, потім – телеграф, радіо, телебачення і, нарешті, Інтернет. Сьогодні світ заполонили комп’ютери. Даний матеріал містить цікаву інформацію про комп’ютер, його позитивний та негативний вплив на людину і дитину, зокрема. Гадаємо, що дані методичні поради дадуть бібліотечним працівникам, педагогам цікаву інформацію про комп’ютер, його позитивний та негативний вплив на людину. Пропонуємо використовувати цей матеріал для проведення бесід, оглядів, вікторин та інших заходів з дітьми.

Комп’ютери почали активно застосовуватися після Другої світової війни. До 1960 року в усьому світі використовувалося не більше 7 тис. комп’ютерів. У 1993 році настав історичний перелом, коли вперше обсяг виробництва персональних комп’ютерів перевищив обсяг виробництва легкових автомобілів і досяг 35,4 мільйона одиниць.

Де застосовується комп’ютер? В установах, банках, школах, лікарнях, у побуті. Сучасний комп’ютер пише музику і вірші, малює, грає у шахи, розмовляє. Наприкінці ХХ століття створюються комп’ютери, які вміщуються на долоні і дуже прості в користуванні. Нині найрозумніший комп’ютер в світі називається „Стимулятор Землі”. Його створили японські спеціалісти з м. Йокогама. За його допомогою моделюють процеси, які відбуваються на Землі, зокрема передбачають природні катастрофи.

Число користувачів Інтернету в Україні щомісячно збільшується на 200 тис. Адже Інтернет – це оперативність. Дані тут оновлюються кожні 5-15 хвилин, що неможливо ні в яких інших засобах інформації.

Сьогодні у високорозвинених країнах світу є можливою купівля-продаж за допомогою електронних засобів, не виходячи за поріг домівки. Стали реальністю освіта з дистанційним управлінням, комп’ютерна діагностика та хірургія, транспорт та зв’язок з миттєвим замовленням квитків тощо.

В Японії увійшли в моду домашні кішки-комп’ютери. Вони можуть муркотіти будь-які мелодії відповідно до настрою господаря, робити масаж лапками і лікувати. Кішка-робот сама поставить діагноз, замовить необхідні ліки, складе лікувальну дієту.

Ви, мабуть, знаєте про існування електронних книг. У Франції створено книгу, зовні схожу на традиційну, але під її обкладинкою розміщено екран розміром 16 х 21 см. Електронну книгу можна покласти до сумки чи рюкзака, і працює вона на батарейках протягом 5 годин. Це водночас і книга, і бібліотека, і віртуальний книжковий магазин. Її пам’ять зберігає біля 30 книг по 500 сторінок кожна. Маючи мобільний телефон чи телефонну розетку, ви підключаєтеся до Інтернету і можете гуляти по віртуальному магазину, вибирати і замовляти книги. Досить провести по екрану пальцем, щоб підібрати книгу чи газету, збільшити розмір букв, знайти незрозуміле слово у словнику.

Останнє досягнення комп’ютерних технологій – „жива” книга. За допомогою комп’ютера можна не лише читати текст і переглядати малюнки, а й чути голоси персонажів, „оживляти” ілюстрації, грати у цікаві ігри. Навіть є такі електронні книжки-ігри, які надають можливість не тільки познайомитися з авторським варіантом твору, а й самому вплинути на хід сюжету.

На сьогоднішній день основний принцип роботи з комп’ютером – самостійний пошук інформації. Для користувачів тут є свої плюси і мінуси. Позитивною є можливість самостійної праці. Користувачі навчаються орієнтуватися в мережевому просторі, відбирати потрібні документи з величезного інформаційного масиву. Але читання тексту з комп’ютера має багато незручностей: ви не бачите, скільки прочитали і чи багато ще залишилось, не можете перегорнути сторінки, щоб порівняти різні розділи книги або прочитати навмання обрані уривки. Не вийде захопити екран із собою в ліжко або на пляж. Екрани не можна колекціонувати і розставляти на полицях.

Вміння знаходити інформацію за допомогою комп’ютера – це справжнє мистецтво. І ним потрібно навчитися володіти. Адже діти повинні відрізнити потрібну інформацію від непотрібної, глибоку від поверхневої, корисну від беззмістовної та шкідливої. Досить часто діти обмежуються переглядом в комп’ютері детективів, бойовиків, фільмів жаху та трилерів, використовують його для сумнівних ігор. Дуже багато дітей та підлітків проводять майже весь свій вільний час у віртуальному світі, нехтуючи навчанням, друзями, здоров’ям. У них виникла нова форма залежності – комп’ютерна. Як же впливають комп’ютерні ігри на світогляд дітей? Багато хто вважає, що позитивно, інші – негативно.

Перша комп’ютерна гра „Зоряні війни” вийшла у світ 1962 року. Її завдання полягало в тому, щоб відбити астероїди і напади ворожих космічних кораблів. Згодом було створено багато інших ігор. Це пригодницькі ігри, ігри-головоломки, стратегічні ігри та ігри „екшн”. Багато ігор імітують різні види спорту. Чимало з них здобули високу оцінку громадськості, оскільки вони дуже цікаві й допомагають у навчанні. Однак ігри „екшн”, як і ті, що їх називають „шутерами” (стрілялками), часто критикують через їхній агресивний характер. Зазвичай мета цих ігор – вибрати зброю і знищити всіх ворогів: людей та інших істот.

Стає дедалі популярнішим он-лайновий вид комп’ютерної гри. Що особливого у ньому? Її персонажами керує не комп’ютер, а гравці, які через Інтернет одночасно беруть участь у грі. Їх можуть бути тисячі. Популярність таких забав пояснюється можливістю поспілкуватися з іншими. Гравці „розмовляють” одні з одним і відчувають себе частиною всесвітньої родини.

Багато ігор пропагують насильство, секс, брутальну мову. І коли з’явилася гра для ігрових автоматів „Смертельні гонки”, то пролунав протест громадськості проти насильницьких ігор. Адже суть її в тому, щоб переїхати пішоходів. Вигравав той, на чийому рахунку було найбільше жертв.

У грі „Автоармагедон” гравець пройде усі рівні тоді, коли переїде або уб’є 33 тисячі чоловік. Жертв можна не лише чавити колесами, забризкуючи їхньою кров’ю вітрове скло, їх можна поставити на коліна й змусити просити помилування або ж довести до самогубства. Чи шкідлива така імітація насильства? Так! Під час таких ігор підвищується агресивність гравців. Насильство, зображене в комп’ютерних іграх, може бути ще небезпечнішим, ніж телевізійне, оскільки гравець відчуває себе в ролі персонажів, що чинять насильство. Телебачення робить дітей спостерігачами жорстокості, а комп’ютерні ігри – учасниками. У нових он-лайнових іграх час, котрий гравець витрачає, обмірковуючи свою роль, стає його особистим вкладом, його досягненням, а це заохочує грати далі. Тож для декого ігри стали справжнім наркотиком, і це одна з причин, чому в них грають місяцями або навіть роками.

Багато дітей зізнається, що нерідко грають в ігри довше, ніж планували. А це негативно позначається на навчанні. Вчені виявили, що комп’ютерні ігри стимулюють лише певну частину дитячого мозку, тому діти повинні більше читати, писати й займатися математикою. До того ж дітям корисно бавитися на вулиці та якомога більше спілкуватися з іншими дітьми.

Існує ще одна небезпека для здоров’я від того, що діти довго вдивляються у монітор – від цього псується зір. Під час роботи з комп’ютером шкідливими факторами є електромагнітне випромінювання і статична електрика. Виміри, які зробили експерти Російської академії наук показали, що вона є такою ж, як і радіаційний фон землі. Електромагнітне випромінювання від якісного комп’ютера відповідає нормативам. Однак із бокових і задніх стінок комп’ютера низької якості рівень електромагнітних випромінювань може бути підвищеним. Також у приміщенні, де працює комп’ютер, змінюється рівень вологості повітря. Діти можуть болісно реагувати на такі зміни: у них може з’явитися сухість в горлі, покашлювання. А тому при роботі з комп’ютером необхідно дотримуватись таких правил безпеки:

o комп’ютер потрібно розташовувати в кутку чи задньою стінкою до стіни;

o у приміщенні, де працює комп’ютер, необхідне щоденне вологе прибирання;

o до і після роботи на комп’ютері слід протирати екран спеціальними серветками;

o вважають, що наші зелені друзі – кактуси – також допомагають зменшити негативний вплив комп’ютера;

o під час грози обов’язково вимикайте комп’ютер;

o не забувайте частіше провітрювати кімнату.

У Японії вчені досліджували наслідки багатогодинного перебування дітей у віртуальному інформаційному просторі, зокрема під час багатогодинної комп’ютерної гри. Результати цих досліджень вражають:

§ у дітей, які грають у комп’ютерні ігри, можуть виявлятися хронічні зміни у розвитку головного мозку;

§ комп’ютерні ігри стимулюють лише ті частини головного мозку, які відповідають за зір та пересування і не допомагають у розвитку інших його важливих ділянок;

§ у дітей, які довго грають у комп’ютерні ігри, не розвиваються лобні долі мозку, що відповідають за поведінку, тренування пам’яті, емоції, навчання. Ці частини мозку повинні розвиватися до досягнення дорослого віку.

В ігрових залах немає фахівців, здатних керувати заняттями дітей, адже підприємці не ставлять перед собою таке завдання. Найчастіше вони самі добирають для дітей „розклад навчання”: жорстокі ігри та віртуальні розваги. Популярність ігор он-лайн зростає в цілому світі. Відкривається дедалі більше Інтернет-кафе, обладнаних комп’ютерами, на яких можна за відповідну плату пограти у мережеві ігри. Тож ігрова індустрія процвітає. І неможливо заперечити небезпеку, яку вона криє в собі. Чи може людина піддавати ризику своє здоров’я, викидати на вітер багато часу й грошей та призвичаюватися до жахливого насильства і при цьому не зазнавати жодних серйозних наслідків? Звичайно ж, ні. Тому це неправда, що комп’ютерні ігри завжди навчальні, що це – лише невинні забави.

Більшість гравців, потерпаючи від комп’ютерної залежності, „надмірно дратівливі”, „запальні”, емоційно нестійкі. Але в процесі гри настрій покращується, з’являються позитивні емоції. Та після закінчення гри настрій знову погіршується, швидко повертаючись на початковий рівень, залишається до наступного „входження” у віртуальний світ. Для гравця реальний світ нудний, нецікавий і повний небезпеки. Тому він намагається жити в іншому світі – віртуальному, де все дозволено, де він встановлює правила гри. А вихід із гри може навіть спричинити депресивний стан. Та якщо знати міру, то негативний вплив комп’ютерних ігор буде мінімальним.

Не можемо ми сьогодні не згадати і про мобільні телефони: їх користь і шкоду. Ми звикли ставитися до мобільного телефону як до цілком безпечної речі, тому й носимо його в кишені, сумочці чи на шиї. Виявляється, це дуже небезпечно. Не так давно відразу кілька фатальних випадків сталися внаслідок вибуху мобільних телефонів. Це шокувало мільйони їх власників. Ось деякі приклади таких випадків:

Ø У Китаї внаслідок вибуху мобільника загинув підліток, який мав звичку носити апарат у кишені сорочки.

Ø 59-річний каліфорнієць дістав опіки половини тіла внаслідок самозаймання мобільного телефону в його кишені.

Ø Ще одна американка постраждала від вибуху мобільника – обпечені обличчя і руки.

Ø Через займання акумулятора мобілки сталася пожежа в одній з московських квартир.

Ø У Дніпропетровську внаслідок самозаймання телефону, який був підключений до зарядного пристрою, загинуло подружжя.

Ø Кілька випадків вибуху мобільних телефонів зафіксовано в Київській області.

А нещодавно в редакції газети „Експрес” (м. Львів) серед білого дня в одного з журналістів вибухнув мобільний телефон. А сталося ось що: мобільний, який годину тому було під’єднано до зарядного пристрою, раптом вибухнув. І таких випадків багато. Більшість з них трапляються саме вночі. Хоча в цей час заряджати апарат і справді зручно, задля безпеки потрібно змінити свої звички. Удень, принаймні, більше шансів вчасно зреагувати на ситуацію. Крім того, йдучи у сауну чи на пляж, залишайте мобільник удома. Ризик вибуху акумуляторного пристрою під впливом температури понад 30° збільшується втричі.

Про заходи безпеки з мобілками говорять уже давно: краще носити апарат у спеціальних чохлах, аби уникнути контакту з тілом. Не варто класти його до кишені, особливо нагрудної. Зовсім неприпустимо носити телефон на шийному шнурочку, коли він звисає у ділянці сонячного сплетіння. Не можна залишати трубку заряджатися на легкозаймистих предметах (папір, килим) і не ставити телефон на зарядку вночі, адже більшість апаратів вибухає саме під час заряджання. А ще – не купуйте батареї невідомих виробників, які декларують величезну електричну ємність. Крім того, несумлінні виробники, аби здешевити свою продукцію, не обладнують її вмонтованими схемами захисту. І ще. Недавні дослідження британських вчених підтвердили, що випромінювання мобільників і справді пришвидшує реакцію головного мозку, тому збільшується ризик розвитку онкологічних хвороб. А також, як бачимо, небезпека може чатувати на нас ще й у вигляді травмування. Навряд чи застереження медиків приведуть до того, що хтось відмовиться від цього зручного засобу спілкування. Адже для дітей – це оперативний зв’язок з батьками. Нині мобільний телефон дає можливість своєчасно повідомити батькам, що діти закінчили навчання, і взагалі де вони знаходяться на протязі дня.

Проте на уроці використання телефонів може заважати проводити повноцінний навчальний процес. До того ж під час виконання самостійних, контрольних робіт в учнів часто виникає ідея використати мобільний телефон як джерело списування. Більшість школярів користується телефоном з відеокамерами, доступом до Інтернету. Діти хочуть бути оригінальними, щоб когось принизити чи самому похизуватися. Таким чином пропагується жорстокість і розпуста. Поява подібних тенденцій в учнівському середовищі викликає занепокоєння і стурбованість. В зв’язку з цим міністр освіти видав наказ Міністерства освіти і науки України від 24.05.07 № 420 „Про використання мобільних телефонів під час навчального процесу”. Цим наказом забороняється користування з 1 вересня 2007 року мобільним телефоном у школі. Учні мають користуватися мобілками лише як засобом зв’язку і не під час уроків.

Для дітей молодшого шкільного віку можна запропонувати цикл бібліотечно-бібліографічних занять „Подружись з комп’ютером”, „За книгою – в електронний світ”.

Як підготувати дитину до успішного навчання в п’ятому класі?

(БАТЬКІВСЬКИЙ ЛЕКТОРІЙ)

Шановні батьки! От і минули чотири роки навчання вашої дитини у початковій школі. Хвилюються діти, хвилюєтесь і ви. Це природно, адже на вашу дитину чекають нові вчителі, нові предмети, нові взаємини з товаришами…

Спробуємо обговорити, як уникнути зайвого хвилювання, як допомогти увійти у підлітковий період без особливих стресів. Не варто забувати, що будь – які перехідні періоди в дітей висувають специфічні проблеми, що потребують особливої батьківської уваги. Умови навчання в середній школі ставлять інші вимоги до інтелектуального й особистісного розвитку, до навчальних знань.

Однак рівень дітей у цьому віці неоднаковий: в одних він відповідає умовам успішного навчання та розвитку, а в інших ледь досягає допустимої межі. Тому можуть з’являтися різні труднощі. Це закономірно, адже учні вступають у новий період життя, коли закінчується шкільне дитинство і починається отроцтво.

Що характеризує особливості психічного, особистісного розвитку дитини на межі цих вікових періодів? Відбуваються зміни у психіці, перебудовуються сформовані раніше життєві поняття. Шкільне навчання сприяє розвитку теоретичного мислення у доступних віку формах. Завдяки становленню нового рівня мислення перебудовується решта психічних процесів, тобто «пам’ять стає осмисленою, а сприйняття – обдуманим».

До початку підліткового віку навчальна діяльність втрачає своє основне значення у психічному розвитку дітей. Але її й далі оцінюють, вона впливає на інтелектуальну сферу.

Якщо в початковій школі діти тільки знайомилися з навчальною діяльністю, то в середній – опановують основи самостійних форм роботи, активніше розвиваються пізнання та інтелект. У цей період батькам потрібно допомогти дитині навчитися самостійних способів здобуття знань: користуватися додатковою літературною, довідниками, навчальними відео – й аудіокасетами тощо. Батьки повинні бути готові до того, що, якщо не допомогти дитині, може відбутися зниження інтересу до навчання, з’явитися симптом «розчарування» школяра у своїй позиції учня (через невдачі у виконанні інших видів навчальних робіт), а також небажання виконувати завдання на уроках і особливо вдома, нехіть ходити до школи через невиконані уроки. Зрештою починаються конфлікти з учителями, батьками.

Але цього не станеться, якщо правильно пояснити дитині, що з нею коїться. А відбувається ось що. У цей період діти починають виробляти власні погляди, зокрема уявлення про цінність життя, а головне – про значущість навчання. Чимало школярів бувають не готові відповісти собі на всі ці запитання. Тобто в дітей виникає «вакуум мотиву»: колишнє уявлення про навчання як цінність уже не влаштовує, а нових іще не вироблено, вони не усвідомились, не виникли. Тому на запитання «Чи любиш ти вчитися?» діти відповідають : «Не знаю…». Тут велика роль належить батькам, які мають допомогти сформулювати певні поняття, мотиви навчання:

• «Для життя вчимося, а не для школи»;
• «Яким і ким я стану – залежить лише від мене»;
• «Я дорослішаю, і це накладає на мене велику відповідальність за те, що відбувається навколо».

Формувати такі мотиви, поняття, цінності повинні значущі для дитини особи (мама, тато, бабуся, дідусь) за умови власного позитивного прикладу.

Звичайно, якщо батьки неодноразово говоритимуть про важливість навчання, а самі при цьому років п’ять не відкривали книжки, то вся розмова вестиметься за принципом «дитина слухає, але не чує».

Ще один аспект труднощів – спілкування класного керівника з батьками і навпаки. На відміну від початкової школи, батьки одержуватимуть інформацію про своїх дітей від різних вчителів і можуть порівняти кілька думок. Батьки помічають зміни у поведінці дітей. Це може пробудити конфлікт. Осмисліть отриману інформацію, поспостерігайте за дитиною. Вислухайте рекомендації вчителя.

Тільки підготувавши дитину до свідомого прийняття особливостей навчання в середній школі, можна вберегти її від зайвих хвилювань.

Пам’ятайте: якщо дитину підтримують, вона вчиться впевненості в собі.

Вашим дітям потрібна увага:

1. Контакт очей – дивіться з любов’ю і впевненістю.
2. Ласкавий дотик –частіше торкайтеся до дитини.
3. Пильна увага - умійте слухати дитину, а не лише чути.
4. Сприйняття проблем дитини.
5. Розвиток емоційної сфери дитини – незважаючи на всі життєві негаразди, розвивайте емоційну сферу дитини. Намагайтеся влітку побувати в музеях, на виставках, у театрі, здійсніть похід на лоно природи і присвятіть його тільки дитині, а не друзям. Повірте, це запам’ятається надовго і живитиме позитивними емоціями душу вашої дитини протягом усього навчального року!

Удачі вам і терпіння!

Криза 7 років у дітей поради з виховання

Вікова психологія виділяє в розвитку дітей кілька криз — поворотних моментів, під час яких виникають значні зміни в поведінці дитини. Слово «криза» викликає у нас негативні асоціації, однак вікові кризи необхідні для переходу на новий, більш високий етап розвитку особистості. Так, криза 7 років — Це період народження соціального «Я» дитини.

Коли дитина йде в школу, батьки зазвичай помічають зміни в його поведінці, причому далеко не завжди в кращу сторону. Пов’язані вони не тільки безпосередньо з початком занять у школі, а й з віковими змінами в психічному розвитку дитини. Іноді криза семи років може настати до того, як дитина піде в перший клас, іноді — трохи пізніше. Вікові рамки кризи умовні, допустимі відхилення в плюс-мінус рік.

Криза 7 років у дітей може здатися «початком кінця» дитинства, своєрідною репетицією підліткового кризи. Дитина починає втрачати свою дитячу безпосередність; Якщо раніше він відкрито заявляв про свої бажання і висловлював невдоволення, не соромився просити і навіть вимагати, то тепер він може лукавити, хитрувати, приховувати щось від батьків.

Це пов’язано з тим, що дитина починає усвідомлювати своє соціальне «Я», тобто бачити себе як частину суспільства. Раніше він просто не замислювався про те, як оточуючі відреагують на його слова і вчинки, яке значення для нього буде мати ця реакція.

Якщо дитина до моменту кризи якраз пішов у перший клас, усвідомлення соціального «Я» буде виражено більш яскраво, тому що першокласник починає грати нові соціальні ролі — Учня, друга, члена колективу. Дитина вчиться спілкуватися з оточуючими, які не є членами його сім’ї, починає цінувати їхню думку. На цьому етапі для нього поки що важливіше думка дорослих, ніж однолітків, і іноді трапляється так, що вчитель володіє для школяра більшим авторитетом, ніж батьки.

У семирічної дитини з’являється здатність до аналізу ситуації: Якщо дошкільнята в основному ведуть себе імпульсивно, то молодші школярі починають думати і оцінювати обставини, перш ніж вчинити тим чи іншим способом. Також саме в цьому віці починає формуватися внутрішня позиція, яка вплине на подальшу поведінку людини протягом усього життя.

Ще одна ознака кризи 7 років — схильність кривляння і манерничанье. У поведінці дитини може з’явитися якась нарочитість і штучність, часом він може починати вести себе безглуздо, блазнювати. Також ця криза часто супроводжується так званим симптомом «гіркої цукерки»: дитина починає приховувати від батьків свої прикрощі та переживання в прагненні оберігати свій внутрішній світ. І чим більше батьки допитуються, тим сильніше він замикається в собі.

Інші часті ознаки кризи — Проблеми з самооцінкою (частіше зустрічається занижена, ніж завищена), упертість і схильність до сперечання, надмірна сором’язливість або навпаки — спалахи агресії і гніву, замкнутість, дратівливість, підвищена стомлюваність і загальмованість. Психологічні зміни можуть негативно позначитися на успішності дитини.

Що робити батькам, чия дитина переживає кризу семирічного віку? Для початку потрібно змиритися з тим, що будь-яка криза — це невід’ємний етап розвитку, Рубікон, який потрібно перейти. Грубо кажучи, щоб стало краще, ніж було, на якийсь час має стати гірше. Тому батьки повинні бути готові до труднощів.

У період кризи дитина може вести себе просто немтерпно, проте батьки його некерованість і «колючість» насправді означають, що йому потрібна батьківська любов, підтримка та увага.

Багато батьків в цей період починають вести себе суворіше з двох причин: через зміни в поведінці дитини і для того, щоб зміцнити свій підмочений авторитет (ми говорили вище, що для першокласника думка вчителя зазвичай стає більш вагомим, ніж думка батьків). Однак такий підхід не надто вірний.

Зрозуміло, не можна спускати дитині з рук погану поведінку, однак надмірна суворість і велика кількість заборон не принесуть ніякої користі, а тільки приведуть до того, що дитина ще сильніше замкнеться в собі. На кожен батіг обов’язково повинен бути пряник.

Найго будете любити його завжди, незалежно від його поведінки, настрою і успішності в школі.ловніше в цей період життя дитини — знайти золоту середину. З одного боку, дитина починає прагнути до самостійності, і цю самостійність варто заохочувати (в розумних межах) і прищеплювати дитині почуття відповідальності. З іншого боку, рано змушувати дитину брати на себе повну відповідальність і вимагати, щоб він поводився, як дорослі.

Щоб дитина успішно подолав кризу семи років, він повинен бути впевнений в тому, що ви будете любити його завжди, незалежно від його поведінки, настрою і успішності в школі.